Прегарну величаву симфонїю, що настроює душу до широкого полету, і щоб характером своїм усмирювала розбурханий жаль у груди — а так — попсували її нерви якоюсь чорною силою і вона піддала ся її тягареви!
І справдї, була цїлком пригнетена.
Однак Ганнуся не дармо завзяла ся загріти любовю сей type antique. Розпадала ся коло неї. Була така нїжна і тепла, така добра, якою не бачила я її ще супроти нїкого — і се все не остало ся без наслїдків.
— Я трачу між вами почутє самоти — говорила вона на такі змаганя і усьміхала ся вдячно своїм лагідним усьміхом…
І тим були ми вже вдоволені.
Артистка кидала дотепами, мов прискала іскрами, а що, розвеселивши ся, поривала собою, то її настрій ломив смуток дївчини і вона поволи, поволи повернула до давного настрою.
Здавало ся, помирила ся з житєм.
До музики звернула ся з подвійним запалом.
В осени мала їхати до Відня, до консерваторії, і від разу вступити на третїй рік. І справдї, її талант і замилованє до музики заповідали їй уже тепер ясну будучність.
Настав май.
Все було в самім розцьвітї.
Дерева білїли цьвітом, запах із них розносив ся далеко-широко воздухом, а вечері були повні несказано лагідної, приманчивої краси…
Ми обі з Ганнусею ждали на Софію, що мала за хвилю вернути ся з лєкцій, повечеряти і з нами як звичайно йти на прохід. Ми сидїли в неосьвіченій кімнатї, віддаючи ся кожда своїм думкам.
