Сторінка:Ольга Кобилянська. До сьвіта. Новелі і нариси. 1905.pdf/56

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 48 —

Ми винесли її. Відтак відтерли і Ганнуся побігла сама по лїкаря. Заки він прийшов, вона заговорила.

— Чому Ганнуся казала, що резонатор тріс, чому? — питала заєдно майже розпучливо, так як питають малі дїти, не розуміючи причини відчутого жалю, — не тямлячи, що з нею дїяло ся. Я втихомирювала її. — Чому, чому?…

— Але чому казала? — домагала ся і великі слези котили ся з її очий… чому казала, коли не спроневірив ся!!…

***

Лїкар приступив уже до її ліжка, як дістала серцевого удару.

Не міг їй помогти.

Зворушеня, яких зазнала, були за сильні, і наступали за скоро одно по другім, щоб їм могла оперти ся її фізична сила. Побороли її…

***

Винесли нашу музику.

Май забрав її до себе.

Ганнуся не дізнала ся нїколи, як причинили ся її без думки кинені слова до сумної подїї — але вона й без того не могла кілька недїль успокоїти ся. Від часу до часу плакала своїм сильним пристрасним плачем, закинула всї барвні річи, і роздерла прекрасний розпочатий малюнок, до якого мала їй „музика“ служити до якогось там мотиву — але по шістьох тижнях затужила знов за барвами і, попращавши ся з усїма, виїхала до Риму…

Фортепян „музики“ забрала я до себе і на нїм грає — мій син. Але хоч я і як ходжу коло нього, стираю з нього найменший порошок, менї