У склянцї, тонко різаній, прозорій, наповненій аж по сам край сьвіжою водою, стояли вони…
Темночервона, окружена листками, що недбало звисали, горіла пурпурою. Розцвила ся роскішно, упоювала ся сама собою, принаджувала до себе і ждала неспокійно.
Зараз коло неї, мов під охороною маленьких, трохи потвердих, темнозелених листків, тулила ся блїдорожева рожа, що тілько на половину розцвила ся.
Вона ще перед кількома хвилями була пупінком, а тепер немов від одного сильного віддиху ранного повітря розцвила ся і виглядала так, якби сама з себе стала такою пишною, коли тимчасом вона все ще була пупінком.
Вона була повна поетичного прочутя рожа, до якої усьміхаєть ся полудень зі своїми ріжнобарвними метеликами…
Крайні листки її були напоєні темнорожевою краскою, але середущі тілько якби почервонїли ся від рожевого подиху. Нїжна і запашна і несказано непорочна, сперла ся вона на темночервону рожу, притулила ся і несьвідомо допоминала ся, аби її взяти в обійми.
Коло них стояла біла.
Обтулена сьвіжими зеленими листками вона тонула в собі, а проте чула, що жиє. Ледви про-
