чуваючи своє барвне окруженє, сияла невинностю і чистотою і пахла так чудово, що зелені листки здержали свій віддих і в нестямі пили її солодощі…
Коло сеї рожі і центіфолїї заховав ся один-однїсенький матово-жовтий пупінок.
Чи так виглядали пупінки?
— — Та рожа звисала геть поза край склянки.
І великі майже блискучі листки хилили ся довкола неї нїжно та намагали ся як найблизше притулити ся до неї. Але вона, тяжко засумована та прибита незаспокоєною тугою, і поглядом на них не кинула. Все дивила ся в низ, схиливши головку, як би лякала ся з якого боку несподїваного блиску або щоб який упертий промінь сонця не заглянув в її зачинену душу, чого вона нїколи в сьвіті не стерпіла би.
Її великі листки з краю скрутили ся, незамітно потемнїли і перед часом зівяли…
Коло неї дві грубошиї дикі рожі з яснозеленими листками.
Стіл, що на нїм склянка стоїть, із білого мармору.
Тло — брунатно-золоте.
Тут же і прислонена засьвічена лямпа.
Повітрє — парне.
Чи вони дрімали?
Ледви. Виглядали так, якби радше ждали чогось нового, чогось казочного…
— — Напротив стола навстяж відчинене високе, вузке ґотицьке вікно, за ним тонуть у темряві велити-дерева, а над ними простерло ся небо, покрите грізними хмарами, з заслоненим до половини місяцем — так за вікном.
Поміж деревами тихий шум.
Спершу нїжний і лагідний, але потім щораз сильнїйший, далї переходить у потаємний при-
