Геть далеко і високо, де ясні зорі, там мабуть є щастє моє. Звідси туга у мене, що менї її Бог поклав у серце, а нїхто не міг утихомирити.
Жду ангела смерти.
Я чую його ось тут і тут… як він іде… то тут з'явить ся то там… небавом почую, як він перейде попри мої двері…
А зорі з неба так привітно усьміхають ся до мене!
Там певно є щастє моє.
У лїс зайшла я.
Так тихо довкола.
Тут тиша і холод — такі великі, що аж менї лячно.
Теплими словами хочу оживити його і себе і кажу ті слова.
Луна не йде.
Так тихо й пусто, як перше… так мертво у буйній зеленї, що жаль находить на мене.
Ще раз кличу голосно з повної груди найгорячійше слово, яке є на сьвітї… і невже? по довгій хвилї йде луна, крок за кроком, якби з холодної пропасти добував ся веселий подорожний:
