Так вчасно настала весна і так лагідно!
З теплим вітром, соняшним промінєм і блискучим дощем, що ледви можна було замітити, як снїг зійшов із землї і вона остала ся без покривала.
І з тим було їй добре.
У своїй чорній наготї простерла ся вона на сонци широко-далеко, і купала ся в запашних вогких віддихах весни. Місцями, де на нїй назбирала ся вода, покривала ся легкою імлою, а там, де спочивала в нїй озимина, прибрала ся в пишну, веселу зелень.
Під склепінєм недоглядно співали жайворонки. Лише здавлено і немов перли гуляли трілєри в висотї, і перлами котили ся в низ…
|
|
— Так зараня і лагідно, як сего року, наставала весна лиш тодї, як ми дістали нашого Василя, — обізвала ся мужичка Марійка до свого чоловіка, що лежав близько хати, грів ся на сонци і пас свої два пишні молоді воли — нї, не пас, а пускав їх лише, щоби нюхали траву, бо-ж вона була ще за нїжна і мохната, щоб їх грубі писки могли її скубати.
— Та так. Тодї, як ми ще не мали нїчого, а тепер, коли нам Бог допоміг до землї, ми мусимо його тратити!
