Глубока зима.
Небо закуталось в однобарвну сїрину; нефоремні снїгові хмари збились під него, і злившись із ним, творили сумну копулу над широкою білою рівниною піль. Неначе з неба висипалась, так снувала ся нечувана маса чорних кавок довгими рядами по білих межах, і величаючись рухливо, радилась над чимсь поважно. По годинї роздїлились на три табори, знялись один по другім журливо в гору і поплили чорним хрестом поважно в далечінь. Летїли звільна ритмічними рухами чим раз висше, звертали ся кілька разів назад. Кружали сумовито, жалїючи над полем, пустили ся лагідно в сторону міста, що далеко від піль визирало з мраки на згірю стрункими вежами, — завернули знов назад і заникли, мов розплились здрібнїлими точками в мрачній далечинї.
|
|
Біла рівнина лишила ся пуста.
Безмежна, широка як степ, прибралась у грубу верству снїгу і глядїла тупо в сїру, небесну копулу.
