листя, де діставали від сотки 2 злр. Майже цїле лїто вязали і вязали.
Все, що робили, робили разом. Мале зносило налагоджене дрібне прутє, а родичі вязали його механїчно, мовчки. Куди не глянути лїтом коло їх хатини, всюди повно мітелок. Була обтулена ними, а приспа завалена верствами предивного того богацтва.
Здавало ся — цїле житє їх, уся їх будучність крила ся у зеленій дубинї, що рік-річно весною відновляла ся і простирала до них свої густі кріслаті віти, а вони так і чіпали ся за зелене гилля і майже живили ся ним.
В зимі вона пряла або брала від знайомої Жидівки з міста пірє дерти. Він ходив із цимбалами по весїлях або наймав ся десь колись із кониною. Се останнє рідко. Його хатина далеко від села і люди навідували ся мало до него. Часом вивозив і вугля в місто.
Мізерно дїяло ся зимою у них.
Майже пересипляли її. Одинокі живі сотворіня, що викликували рух коло хатини, були конина і собака. Їх треба було доглядати і з хати дозирати.
Конина вештала ся цїлими днями свобідно мов добра ґаздиня докола хатини, нипаючи то тут, то там за чимось коло приспи і край лїса, заглядаючи часом і в хатину крізь вікна своїми мудрими блискучими очима, а собака ворохобилась на найменший шелест дерев. Її гавканє гнало дико в понуру глубину мовчаливої дубини, лякало полохливі серни до нестями і грало довго грізною луною в тишинї лїса.
Пізною осїню приплентала ся до них його старенька мати, що жила лїтом із милостинї, а зимою переживала у них, і недавно занедужала. Була поражена. Лиш одною рукою володїла. Вони