наїжилась миттю, вона скочила сполохана в бік, а потім почала утїкати.
Несамовита сила вступила в неї і вона утїкала. Гнала протяжними скоками; заднїм тропом майже прилягала до землї з остраху, а переднїм порола снїг. Дзвінки не опускали її. Товклись пискливо докола її шиї і благали розпучливо не зупиняти ся анї на хвилину нїде. А коли ставала, аби набрати сил, її грудь, здалось, туй-туй розсадить ся і дзвінки лякливо вмовкали, мов ховали ся раптом у снїг. Тодї ставало їй іще гірше і вона знов утїкала без тямки.
За нею росла на санках чорна купа. Білі серпанки снїгу супроводили її з обох сторін. Тулили ся до неї, міняючись один по другім, а нарештї осїлись на нїй нечутно і вкрили її своїм нїжним біливом цїлковито. Зпід него визирав лише якийсь чорний вершок і став ся ненастанним пострахом для рудої…
|
|
Над ранком бій устав.
Запанувала тупа тишина. Широкі снїжні крила хмар прилягли білим сріблом до землї і не знимали ся з неї більше. Вихор згубив ся. Небо прибирало ся в сїру барву і тонуло в жалібній задумі.
Слабим, знївеченим кроком і з ледви чутним, дрожачим звуком дзвінків приволокла ся конина до дому.
Станула саме перед дверми…
|
|
Собака рвала ся. Вже здалека почула їх і витала диким, несамовитим скавулїнєм. Тепер тягла до землї і волокла ся до них покірно, на скілько їй се позваляв мотузок. Скавулїла і вила, а очи іскрили ся предивним сьвітлом. Піднимала голову і оповідала. Ждала два дни, не їла, не
