Цю сторінку схвалено
— 87 —
Місяць пронизав її своїм лагідним сяєвом, а відтак заховав ся на хвилину за хмару, заглянувши в її фосфоричні, безсмертні очи…
Вона щезла…
|
|
Струя звучної, спокійної гри летить живо рівною ниткою далеко білою рівниною, невтомно, без перерви, мов у вічність.
Де урветь ся?
Їй байдуже.
Страху перед нїчим не знає.
Чернівцї, 25 марта, 1900.
