Сторінка:Ольга Кобилянська. До сьвіта. Новелі і нариси. 1905.pdf/95

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 87 —

Місяць пронизав її своїм лагідним сяєвом, а відтак заховав ся на хвилину за хмару, заглянувши в її фосфоричні, безсмертні очи…

Вона щезла…

—   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —

Струя звучної, спокійної гри летить живо рівною ниткою далеко білою рівниною, невтомно, без перерви, мов у вічність.

Де урветь ся?

Їй байдуже.

Страху перед нїчим не знає.

Чернівцї, 25 марта, 1900.