Цю сторінку схвалено
Сумно колишуть ся сосни.
Фантазія[1].
Давно кажуть — царювали по лїсах і горах лїсні царі.
А може й тепер царюють.
В темних старих горах, недоступних людям, а знані лиш полохливим птицям, медведям і ворожо настроєним орлам — проживають вони може і тепер. Проходжують ся в дивних коштовних, поволочистих строях, у срібній корунї, числять сосни і дуби в своїй державі… назначуючи їм вік, задержуючи ся около тихих, великих вод, що тут і там виблискують ся сріблисто-зеленими зеркалами в густій траві лїсів; і така їх цїла праця.
Оден такий цар — кажуть, любив одно таке озерце більше, нїж инші.
Називав його своїм „морським оком“, хоча було цїлком мале… і в глубинї лїса бережно заховане… неначе… лиш з умисне для него з зеленї виблискувало.
- ↑ По зведженю маленького так званого „морського ока“ в горах коло гуцульського села Ардшель недалеко Рус Мольдавицї (Кімполюнґського повіта) на Буковинї.
