Коли я спитав, чому про те з своїми не говорить, відповіла: „На що?“
— „А так собі, Олено. Geteilter Schmerz ist halber Schmerz“[1].
Вона похитала головою.
— „Ні, пане докторе; перше треба мені самій перемогти горе; як довго воно в грудях лютує, ніхто мені не поможе“.
— Вона, Епамінондасе, одна з тих, котрі сами з собою справляються.
Радник лиш зітхнув.
— Якби вона була хлопцем, — почав знову лікар, — булиб з неї і вийшли люди. А так жінка… що почне жінка з надвишкою розуму при горшках та мисці?
— Ох, доленько моя! — застогнав радник; — як же ти мене гірко навістила, мене й моїх безвинних дітей! Тепер же я розумію, чому вона вийти не може за К.
— Ну, що до цього питання, то спробуємо ще, — відповів доктор. — Проти отрути вживається теж отрута. Як віддасться, так і затреться все горе, вся гризота. Таких випадків маємо доволі. Вона буде противитись, буде обурюватись, буде слізьми заливатись… може, навіть сильно заливатись; любила його, бач, чимало, нема тут чого й сумніватись, одначе чиж для того має вже ціле життя горювати та за ним побиватись? Чи не женяться вже в світі у-друге ні вдівці, ні вдовиці?
— Ах, розуміється, що женяться!
— Адже людина — лиш людина! — доказував лікар. — І чим властиво більше? Нічим більше, ні менше як… звіриною, і то товариською, розумною звіриною. Спосіб відживлюватися, боротьба за існування, спосіб розмножуватися… все те вона має таке саме, як звірина. Цього годі заперечити, коли не хочеться йти якраз проти всякого розуму. А що йде за правдою, те й за розумом. Отже будемо доти апелювати до її розуму, доки вона
- ↑ Geteilter Schmerz ist halber Schmerz, нім. — поділений біль це половина болю.
