кіньми, біля нього багата жінка, його здоровлять низенько малі й великі, старі й молоді, бачила його також поважним лікарем-радником у товаристві високих осіб, що з ним дружньо балакають. Часами зміняв чоловік будучини свою професію й вибирав становище надворного радника, Проти того не можна було вже нічого закинути. А як це звучало шумно! „Високоповажаний пан Герман-Евген-Сидор Лявфлер, ц. к. надворний радник!“ Надворний радник! Ні, надворним радником буде, мусить бути. Це якраз мудріше, ніж лікарським радником або лісовим радником! Ну, що до останнього, то воно припало їй лише так en passant[1] на думку, бо її чоловік займав припадково це становище. Одначе всякий, хто мав лише цятинку[2] дару думати, мусів признати, що лісовий радник не те, що надворний радник. А коли є вже хто раз надворним радником, тоді й до міністра судівництва недалеко. Ой, Боженьку, що то не коїться в чуднім бігу часу! Вона не була одна з тих, що вірують у чуда, в протекцію, або що таке. Борони, Боже: так низько вона ще не впала, до тогож і не думав так ніхто в домі її та її чоловіка. Вона хотіла речі лише так брати, як вони самі собою уявлялись. Наприклад, хто був от хоч би там і Ґамбетта (котрого вона бачила недавно в паноптикумі), перш ніж став славний на цілу Францію? Який був Колумб, перш ніж відкрив Америку? Певно, не такий славний, яким уже став опісля. Був і ще такий один, що сягав немов під небеса. Ах, що то їй все так із памяти вибилось, і вона собі ні імени, ні року не могла пригадати! Головне одначе в тій події було те, що хтось там замолоду був пастухом, а на старість став митрополітом. Одначе — кудиж вона загналась? Аж сміх бере. Герман-Евген-Сидор не був ані бідним хлопцем, що вичісував вовну у свого батька (як це робив той бідолаха, той Колюмб), а вже найменше пастухом. Він був сином ц. к. лісового радника і міг лекше, ніж кожний інший, дістатись на таку висоту.
