— Та хіба ж ти зблизька добре придивився, як літають, чи може тільки здалеку бачив?
— Ні, бачив добре зблизька сам, то можу вам докладно розповісти, як то воно робиться.
— Ну, кажи.
— Це все роблять так: коли в бальон, такий великий міхур, зібрати багато теплого повітря, щоби воно було тепліще від того, що на дворі, тоді те повітря, що в бальоні, буде лекше, а через те й бальон підніметься вгору. Бальон роблять із доброї шовкової тканини, зверху його потягають такою мазею, щоб туди не проходило повітря, і тоді обводять його сіткою, а до неї внизу привязують човник або кіш, куди сідають люде. Щоби повітря в бальоні було тепле, запалюють під бальоном бавовну, намочену доброю горілкою або спіртом. Через те повітря в бальоні розгрівається, стає лекшим і бальон піднімається вгору. Щоби він відразу не полетів, привязують його, а коли вже все готове, відрізують шнурки, і бальон мов стріла, так і полетить у гору й літати буде, поки повітря в ньому тепліще, ніж із верха.
— А чи не перевернеться ж він?
— Чого би він мав перевернутися, коли на споді привязаний човник, а в ньому чоловік сидить і вага, зверху же тільки легенький бальон.
— А де ж ти це бачив?
— Та ми й самі у школі робили такий бальон, із тоненького паперу, а на споді привязували маленький кошик й садовили туди кітку.
— Та хіба ж вона так і сиділа там і не випала?
— Ми її привязали.
— Що ж вона?
— Нявкала, бідолашна, та нікуди дітись, треба сидіти.
— І полетіла?
— Полетіла.
— Куди ж вона полетіла?
— Та миль мабуть зо дві від города, там і впав бальон.
— Як же він упав?
— Коли повітря в ньому прохолодніло, і стало важче, бальон став помалу осідати додолу, а як стало таке холодне й важке, як на дворі, тоді міхур і сів на землю.
— А кітка?
— Тай кітка з ним ні жива, ні мертва з переляку.
— А люде дивилися, чи ви його крадькома пускали?
