кий, зі всіх боків зачинений котел. Під ним піч, а в ній палиться й дим іде в ту велику трубу, що сторчить на машині. В кітлі вода кипить і пара тоненькими дудочками йде з паровика у дві залізні труби, що лежачки прироблені саме перед передніми колесами. А в тих трубах є по кружкові шкіряному, оттак як у помпі або в сикавці. Ті кружки дуже тісно ходять у трубах й ходять вони тим, що їх пара пхає. А машина зроблена так, що на сам перед пара йде з одного кінця в трубу, розходиться й пре кружка; тоді вона стане вдиратися з другого кінця, то кружок знову назад подасться. От так і ходять ті кружки в трубах, то взад то вперед; а до кружків поприроблювані отті залізні сворні й штаби, що зачіпають за колеса й крутять їх. А там уже в який бік колеса зачнуть крутитися, туди й машина котиться. Та крім залізниць і пароплавів є багато инших машин, що їх порушає пара: ось як усякі господарські машини, парові плуги, жнивярки й молотільні.
— Та чим же пара давить, коли вона сама легенька?
— Це правда, що вона легенька, та тілько вона дуже сильно розходиться на всі боки. Ось тільки придави її покришкою.
— Як же придавити її?
— Зачекай, я накрию горнець покришкою.
— Ні, ні, не треба.
— Чому не треба?
— Окріп дуже кипить: злетить покришка.
— То ж то й є, що злетить. А чому вона злетить? Тому, що пара на неї з долини подавить. Їй нікуди більше діватись, вона подавить на покришку, от покришка й злетить. От так же самісінько пара й колеса машині крутить. Та ще не те буває з парою. З неї й хмари робляться.
— Які це хмари?
— А ті, що на небі, що з них дощ іде.
— Та хиба ж хмари не з холодцю? Яків казав що в гаю знайшли шматок хмари, так вона була з холодцю.
— Брехня це, що казав тобі Яків. Холодець той, не що инше, як сік або юшка з листу з дерева. А хмара ніколи на землю не падає, хмари завсіди по повітрі літають.
— Звідкіля ж вони беруться?
— Та кажу ж тобі, що з води, з пари.
— Та як же вони робляться з води? Хто ж їх робить?
— Кожний чоловік робить. Ти сама робиш.
— Та як же я робити можу, коли я не вмію? Хиба я вчилася цього?
