Сторінка:Оповідання про сили природи.pdf/23

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 22 —
III.
Про гук та тишину.

— Явдошко! Ти спиш? — якось раз у неділю спитав Санько сестру.

— Ні, не сплю, — відповіла сестра зза печі.

— Тихо в нас у хаті, чи чути що?

— Тихо.

— А хіба ж не все однаково, що тихо, що гучно?

— Ні, не однаково, — сказала вона, усміхаючись; — то тихо, а то гучно; тишини не чути, а гук чути.

— Ні, не так; буває що й тишину чути. От коли чоловік, їдучи, задрімає. Поки віз тарахкотить, він дрімає або спить, а як тільки віз стане та зробиться тихо, він зараз почує тишину й прокинеться. Коли чоловік спить у тишині, тоді кожний гомін, грюк розбудить його, а як буде кругом шум та галас, а чоловік засне, то він прокидається від того, що зробиться тихо. Правдивої тишини, такої, щоб нічогісінько не було чути, нема на землі. Тишина, це буде найменший гук, що його ледви чути. От, хоч тепер у нас в хаті тихо, а прислухайся добре, почуєш, що цвіркун цвіркає, каплі води капають, знай ми обоє дихаємо.

Замовкли вони і в хаті зробилося тихо. Тільки ледви чути було, як цвіркун десь в запічку цвіркає, каплі води капають та груди дихають.

— Тобі добре там чути, що я звідтіля кажу? — знов спитав Санько, зайшовши дальше в куток хати.

— Коли ти голосно кажеш, я чую, а то не кожде слово чути.

— А хочеш, я до тебе буду говорити тихо, а ти будеш чути?

— Ну, кажи.

— Ти роса, чи ні? — прошепотів він ледве чути.

— Що таке?

— Роса ти, чи ні? — знов спитав він тихенько.

— Не чую, що ти собі під носом муркотиш.

— Не чуєш, ну так зараз почуєш.

Він давно вже знайшов у коморі кавалок старої пожарної кишки, на три сяжні завдовжки. Згадавши про неї, він чимскорше кинувся з хати до комори, приніс звідти кишку, дав один конець сестрі, а сам притулив другий кінець кишки до губи, та й почав тихенько шептати в нього: