— Ану, ану! — загомоніли кругом.
Круглий торкнувся пальцем до паперця, а він зараз же й прискочив до ляку.
Усі всміхнулися й піднялися на пальці, щоби краще бачити.
— Як же ж то?
— Треба лише торкнутися до паперця пальцем.
Круглий тепер знову підніс ляк до паперця, а він від ляку.
— Ну, тепер хто хоче, торкнися рукою до паперця.
— Я торкнусь!
— Ну годі! тепер пускай паперець.
Тоді Круглий знову підніс ляк, а паперець зараз притулився до нього. Знову всі всміхнулися.
— Тепер давайте мені хто небудь свою руку.
— На мою! на мою! — сказали трохи не всі.
Круглий узяв чиюсь руку і став над нею водити натертим ляком. До тіла він не торкався, а водив ляк над самим тілом.
— Ну, чуєш ти що небудь, чи ні? — спитав він.
— Чую.
— Що ж ти чуєш?
— Та не знаю, як би тобі сказати. Так наче мені павутина сіла.
— Ану мені, ану мені, — загомоніли кругом.
Круглий і другим зробив те саме. І всі чули, наче павутина сіла на руку.
— Чого ж це так? — спитали його.
— Того, що волосся на руці притягається до натертого ляку і піднімається в гору, а чоловікові від того здається, наче на руці лежить що небудь.
— Ану, ще раз зроби. Я подивлюся, чи воно справді те волосся піднімаєся в гору.
Круглий знову почав водити натертий ляк над рукою і всі придивлялися добре й бачили, що волосся справді піднімалося в гору скрізь, куди Круглий водив ляком.
— Ви добре бачили, хлопці, що воно таке, ця елєктрична сила. Тільки це ще не все. Вона ще тріщить та іскри кидає, коли притягає або відпихає.
— Як се, як? покажи, голубчику! — забалакали всі.
— Зараз покажу. Іскри ви тепер не побачите, бо вона дуже маленька й бліда, на дворі же ясно, а в хаті ви поба-