Сторінка:Оповідання про сили природи.pdf/38

Матеріал з Вікіджерел
Сталася проблема з вичиткою цієї сторінки
— 47 —

— Хиба ж по телєґрафу ця сила тече?


— А так, та нею письма посилають.

— А то ж як? — спитав оден парубок.

— Телєґрафічним дротом можна післати елєктричну струю. На одному кінці дроту пускають її, а на другому кінці, хоч би й на сто миль, вона притягає до себе залізну клямочку з гострим цвяшком. А як тільки тая клямочка поворушиться, зараз цвяшок стукає по вузькому як застіжка кавалку паперу, що під ним лежить. Раз стукнуло, одна буква, наприклад а, два рази, друга б, і так дальше. А бувають і такі телєґрафи, що на папері друкують відразу букви, от такі, як ми їх маємо по книжках. І так на такому кавалкові паперу відбивається все, що треба у далеке місто переказати. Потому з тих вузьких кавалків списують листи і передають кому треба.

— З відки ж її беруть, тої сили для телєґрафу?

— А хіба ж ти забув, що як терти ляк або янтар, то буде вона зявиться? А то ще вона зявиться й тоді, як мідь та цинк покласти у сірковий квас. В телєґрафі мають цинкові та мідяні баньки, до яких поналивали квасу, й таким способом добувають силу, котру припускають на залізний дріт і вона біжить по ньому.

— Чи швидко бігає?

— Та як же не швидко, коли на одному кінці дроту пустять її а на другому в сто або кілько там треба миль, в ту саму хвилину зараз і чути, як затріщить. Та на цьому ще не кінець. Елєктрична сила не тільки бє громами з хмар і не тільки пише на телєґрафі. Вона вміє ще инші штуки: вміє світити, порушати вози по вулицях, переносити голос із одного місця на друге і крутити ріжні машини.