з дудки і з під покришки повітря. Коли таким способом з під покришки витягнемо трохи повітря, тоді вона дуже сильно притулиться до тарілки, що ледви відірвеш її, бо повітря зверху тисне на покришку й дуже притулює її до тарілки. Возьми ж ти та відкрути чіп, що прироблений до дудки з боку, та напусти крізь нього повітря, тоді не треба ніякої сили, щоби здійняти з тарілки покришку. Отсе то й значить, що повітря тисне.
— Ну, а чому ж воно не давить тоді, як під покришкою є повітря?
 | На місці цього тексту повинне бути зображення. To use the entire page scan as a placeholder, edit this page and replace "{{missing image}}" with "{{raw image|Оповідання про сили природи.pdf/44}}". Otherwise, if you are able to provide the image then please do so. For guidance, see en:Wikisource:Image guidelines and en:Help:Adding images. |
— Воно й тоді давить, та тільки й те повітря, що під покришкою, так само давить зі середини і відпихає її, от нам і легко тоді здіймити її. Коли ж ти витягаєш з під неї повітря, тоді буде тиснути повітря лише зверху і притисне покришку до тарілки. Те ж саме, коли возьмемо скляну баньку, з обох кінців незакриту, завяжемо добре один кінець міхурем, а другим поставимо на тарілку сеї машинки та витягнемо з баньки повітря, міхур зараз трісне й розірветься, бо повітря зверху буде тиснути на нього. Щоби показати, як дуже тисне повітря, яку він силу має, роблять ось як: роблять дві однакові мідяні великі та глибокі миски, щоби краями приставали до себе і щоби можна було добре їх стулити. До обидвох мисок прироблені ручки, а через одну з них іде дірка наскрізь, так що через неї можна витягати повітря. Коли стулити ті миски, поставити їх на тарілку повітряної помпи, та через дудку витягнути з них повітря, тоді вони дуже пристануть одна до другої, так, що треба буде великої сили, щоби розірвати їх, бо повітря зверху буде тиснути на них і притисне одну до другої. Коли ж відкрутити чіп та знову напустити туди повітря, то воно потисне зі середини вгору, і вбік і тоді вже легко буде розтулити їх. Сі миски зовуться „маґдебурськими півкулями“, бо вигадав їх Німець Отто фон Ґеріке в місті Маґдебурзі. Він поробив не дуже великі миски, та як витягнули з них повітря, та запрягли до кожної по 12 коней, то й вони не здужали їх розірвати, аж поки не впустили до середини повітря. От бачите, як дуже тисне повітря!
— Ну, а як же дізналися, що повітрє має вагу?
— Та се ж саме, що я тепер казав вам, показує, що повітря має вагу, бо як би не мало ваги, то не тиснуло би.
