Сторінка:Оповіданє про Сорок Розбійників, котрих повбивала одна дівчина. 1915.pdf/37

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

ловіка, котрий сказав йому новину, якої так дуже потребував.

„Як-то! ти зшивав тїло помершого чоловіка?“ закликав здивуваний злодїй? „А на що-ж ти зшивав мерця? Може ти хотїв сказати, щось зшивав простирало, в котрім якийсь небіщик мав бути похоронений?“

„Нї, нї!“ відповів Баба Мустафа, „я добре знаю, що говорю. Ти певно хотївбись чогось більше довідати ся, але я тобі не скажу.“

На дїлї не треба було нїчого говорити, аби дати пізнати розбійникови, що найшов те, чого шукав. Витягнув отже з кишенї штуку золота і всуваючи єго в руку Бабі Мустафі, сказав:

„Я не хочу доходити твоєї тайни, хоч могу тебе запевнити, що не видавбим тебе зі секрету, хотяйбись навить менї його повірив. О одну тільки річ тебе прошу, іменно, щобись показав менї дім, в котрім зшивавєсь мерця?“