Сторінка:Оповіданє про Сорок Розбійників, котрих повбивала одна дівчина. 1915.pdf/57

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

несла ся вже на тамтой сьвіт і не потребує вже золота; а з того, що в послїдній посудинї лиш трошки на днї було оливи, пізнав, в який то спосіб погинули його товариші, через що стратив поміч, котрої потребував до сповненя злочину. Обнятий розпукою, що йому заподїяно так велику шкоду, вбіг до огорода Алї Баби і перескакуючи мури з одного саду до другого, ратував ся утечею.

Коли Морджияна не чула вже жадного галасу, і не видїла, щоби ватажко розбійників повернув, догадала ся, що мусїв утїчи садом а не через браму, котра була замкнена на два замки. Перенята великою радостию, що цїлий дім охоронила від великого нещастя, положила ся і заснула.

На другий день Алї Баба єще перед сходом сонця пішов до лазьнї зі своїм невільником, нїчого не знаючи о дивнім випадку, який зайшов в його хатї, позаяк Морджияна не уважала за річ потрібну