хотїв відійти, але Алї Баба задержав його і сказав:
„Пане мій, деж ти вибираєш ся? Прошу тебе, най маю то щастє з'їсти з тобою у мене вечеру. Вечера, до котрої тебе запрашаю, не є справдї така, як для тебе повинна бути, але якою небудь она буде, сподїю ся, що ти єї так ласкаво приймеш, як я тебе з добрим серцьом запрашаю“.
“Пане!“ відповів Коджия Гуссен. „я є цїлком переконаний о твоїм добрім серцю і коли тебе прошу, щобись позволив менї вернути до себе до дому і не лишати ся на вечері, не думай, що се роблю через якусь погорду або грубяньство, але маю в тім важну дуже причину, котру бись певно узнав за справедливу, єсли би она була тобі звісна“.
„Щож то, мій пане, може бути за причина?“ поспитав Алї Баба. „Чи можу о нїй довідати ся?“
„Дуже радо скажу тобі“, відповів Ко-
