Сторінка:Оповіданє про Сорок Розбійників, котрих повбивала одна дівчина. 1915.pdf/7

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

бачив, що всї готові вже до їзди, станув на їх чолї і всї від'їхали тою дорогою, котрою приїхали.

Однак Алї Баба не зараз єще злїз з дерева, бо думав собі в дусї:

„Може бути, що они єще дещо забули і вернуть ся, тогдї бим доперва попав ся в їх руки!“

Проте слїдив їх очами як довго тілько міг видїти, а для більшого безпеченьства зліз з дерева доперва по довгім часї. Позаяк добре памятав слова, котрими ватажко розбійників вітвирав і замикав двері, проте зібрала го цїкавість, чиби і йому не вітворили ся двері, якби вимовив ті самі слова. З тою гадкою злїз з дерева, передер ся через корчі і побачив двері, котрі за галузями були укриті. Станув перед дверми і сказав:

„Сезаме вітвори ся!“

І сейчас цїлі двері вітворили ся.

Алї Баба думав, що в серединї буде темно і страшно. Як однак здивував ся,