Ось вони вже й перед ними та перед темним отвором кімнати керманича.
Перший Азіят зі зашморгом у руці став поволі спинатися на східці, коли нагло зверещав нелюдським голосом і з глухим ломотом покотився під ноги Магарбаля. Він вертівся наче притоптаний хробак, а обома руками притискав розпорений списою живіт, із якого випливали тенеса та бухала струя чорної крови.
А всю мить із під східців, із темного отвору кермової кімнати вилізло чудовище. Перш усього показалися два вістря спис. Одно було лискуче, чисте, з другого стікала кров пробитого моряка. За вістрями висунувся наче велитенська черепаха щит, а над ним три китиці шолома, з під якого грізно гляділи очі Евмаха.
Враз подалися Феніки, їх члени прошибла дрож переляку, а трівога упала на темні лиця блідим відтінком смерти.
Евмах випрямився на весь ріст, а взявши одну спису в ліву руку, підняв правою другу в гору й засміявся. Дивно відбивав сей голосний регіт від кректання та харчіння конаючого моряка. Здавалося, що вбитий береться піднімати на глум вбийника.
— Ти перечислився, крамарю! — говорив Ксант. — В Египті навіть сі, що не знають мови Феніків, розуміють їх підлі замисли. Небесні боги гидяться ними і покарають їх руками вибранців. Не дармо обіцяв я їм десятину майна. Тепер ось додаю до сього четвертину твойого!
Магарбаль бажав відповісти, і виторгувати бодай мир, та прощення. Показалося одначе, що він і в сьому перечислився, бо ось останнім словам Евмаха товаришив свист списи, яку правна рука полковника вгородила в тіло найблизчого ворога. В слід за сим з чорного отвору кормової кімнати вилізло ще десять таких самих чудовищ. Засвистіли списи й ні одна не пролетіла даром. Бо й чим була ся боротьба на гладкій, білій палубі корабля, проти важенних боїв зі звинними Хетійцями серед вертепів Кадешу, та пісків пустині?
Крики, зойки, загальна втеча! Моряки ховалися поміж гребцями, які вельми раді з погрому немилосердних панів, копали їх ногами та викидали назад на палубу. Деякі бігли на чердак між дівчата, а сі з вереском ховалися по кутках, щоби й їх не влучила де у пітьмі яка навманя кинена списа. Инші бралися до збруї… Та все те було даремне! Згинули всі, а останнім упав Магарбаль, який сховався на дзьобі корабля під ідолом Мелькарта. І ідол і купець потонули у темньому морі, а воно з легким хлюпотом замкнулося на віки над обома.
