Один тільки керманич остав при життю. Він поклявся на всіх богів Сідону довести наву до берегів Пелясґії і то якраз напроти мікенської скали.
Коли на небо зійшов місяць, оглянувся Ксант за другим кораблем. Не міг його одначе доглянути у темряві і тому велів запалити вязку смолоскипів на шпилі щогли… І ось далеко у південній стороні заблимало вкоротці таке саме червоняве світельце, а о півночі обі нави стрітилися. Першою річю, яку побачили очі Пелясґів, був труп Балім Регаба, а першим словом, яке почули, було поздоровлення Лязіоса:
— Витай, побіднику Рамзеса! — Страшно крихкі кости у сих крамарів. Аж дивно мині, чому його святість не поторощить їх зразу. Двісті Пелясґів та тисячка египетських водоносів булоб аж надто до сього.
У тіни мікенськоі скали збудували захожі з Фенікії та Египту майстри нову домівку для багатого купця зі Себенніту, який купив собі у короля на се право. Вправді купець був вельми схожий на Пелясґа, але золото та азійські дівчата були зовсім правдиві. Тому король і не допитувався про минувшину купця, а радів, що добутими дарунками наповнить опустілу скарбницю. Купець на імя Евмах піддав йому ще й гадку, якби то без великої небезпеки позбутися з Пилясґії кретійських ратників повстанням. Він сам брався навіть згуртувати довкола мікенського короля всіх наємників, які мали невдовзі вертати з Египту. Не диво отже, що Евмах став першим другом божого годованця-короля.
Величавий був дім Евмаха. Зелені, червоні, сині та жовті стовпи, одвірки, стіни та ворітниці були прикрашені різбами, волютами, фіґурками, малюнками, а тут і там блестів навіть полірований спіж або мідь. По двору в нього ходило чимало рабів та невільниць а на гноєвищі роїлося від товстих баранів та широкорогих волів і коров. Скорі собаки берегли хати, а новий поріг швидко вигладили постоли гостий, післанців та приїзжих купів із Крети, Кітери, Евбої, Йонії, Карії, а навіть і далекої розбишацької Дарданії.
Росло майно, значіння Евмаха, одначе найкращим самоцвітом його щастя була й остала Герзет. Всупереч звичаєві Египту вона засіла при огнищі Евмаха, як жрекиня при жертівнику, а коли находили на неї спомини розгульного життя Пібасту, казала до своєї душі летиві слова: Не гляди щастя у многих, бо даєш його тільки одному!
