75
вари приглядатися до грецького побуту і бачили, що серед його стін царить спокій, безпека і гаразд. Вони стали осідати у городі, або біля нього і займатися ріжними працями, бо сі праці приносили лискуче золото, солодке вино, пестре сукно та ясну, досі невидану збрую. І так цвіла грецько-скитська культура довгі століття, аж прийшли воєнні часи, мандрівки ріжних племен та народів, облоги, пожежі, війна, ворохобні, пошести.
Город змалів, повалилися городські стіни, поросли буряном звалища палат, святинь, покрутилися статуї, посчезали дорогоціннощі і скарби. Коли у друге зібралися мешканці ставляти забороло довкола міста, лінія укріплень обняла о много менший простір чим передше. Довкола нових стін лежала широка полоса неужитків, на яких зміж бурянів, будяків та трав, то тут, то там визирали сірі звалища будівель — свідків славної минувшини; у них гніздилися гадюки, ящірки та скорпіони, а часами і гірші звірів та гадюк — люди.
Місто Херсонез лежало на малому каменистому півострівці, а не над заливом з огляду на се, що лекше було боронити вузкої шийки, чим цілого круга укріплень. Робучість горожан змінила була колись каменисту почву в родючі грядки, але з приходом ворогів закинули Херсонезці їх управу. Сумні звалища і руїни окружали город, що наче з трівогою горнувся до побережа у самому куті півострова. Все таки Корсунь був на свій час ще чималим містом і важився навіть нераз ставити опір византійським кесарям. У часах Святослава був він по стороні Калокира, а византійські стратіґи[1] не показувалися у ньому. Рада міста порішила піддатися у опіку могучого князя Руси тим радше, що князь не правив від города ніякої дані. Ось чому Святослав прибув з усім військом до ктенунтського заливу.
Тут було завсіди чимало купців-гречників, що їхали на Русь і других, що вертали з Болгарії. Від сих других
- ↑ Стратіґ — византійський воєвода.
