77
сім, другі до половини наповнені румовищем повалених стель та криш, а у велику салю, де колись на мраморних ложах покоїлися тіла викупаних та намащених Херсонітів, сипалося проміння місяця на високі буряни та купи облетівшої заправи.
Але що се? — чи се знад Стиксу вернули тіни давно померших горожан? — Чи духи без сповіді померших з пізнійших часів? — Чи може лихі люди, опришки, що обкрадають гроби у глуху північ?
Під стіною середущої кімнати сиділо на великих обвалах двох мужів у широких та довгих вовняних плащах з каптурами.
— Не вдалося? — питав оден.
— Ні! конунґ догадався нападу і розбив Печенігів мов орел гуси.
— Діявол розсказав свойому синови про засідку! — проворчав крізь зуби перший.
— Е ні! — відповів другий. — Видко сам Одін[1] післав йому круків Гуґіна і Муніна і вони сповістили його про засідку зрадливих Ніфлюнґів. Що правда, то правда!
Були се Фарлаф і Партеній. Оба сиділи хвильку мовчки, коли нагло Фарлаф зірвався і бистро став оглядатися довкола.
— Гель! — проворчав. — Хтось іде!
Хвильку наслухували оба.
— Ні — відізвався вкінці Партеній. Се певно ящірка або гадюка. Сідай Фарлафе, поговоримо.
Посідали.
— Наш плян, — говорив Грек, — був так обдуманий, що Святослав ніяк не міг його збагнути. Правда, що він міг надіятися нападу на порогах; але чому він сам в такому раз зробив засідку на Печенігів і витовк до ноги? На се треба було докладно знати, коли і де нападуть.
— Певно післав шпігунів, — толкував Фарлаф.
- ↑ Азґард — місце пробування ґерманських світлих богів у Вальгалі. Богів сих звали Азами. Найзнаменитшими богами були Одін, Льокі і Тсор. Крім сього були ще у Ґерманців боги пітьми, Ніфлюнґи, які перебували у Ніфльгаймі, а дальше велетні і карлики. Перші з них се уосіблення сліпих, живлових сил природи, другі се творча сила, яка в укриттю перед велетнями копичить скарби у підземних печерах. Сі скарби се богацтво природи, яке Ази (лучі сонця) добувають на денний світ весною, убивши велетня снігу, що лежав на сих скарбах (Фафнір).
