хутір силою, упало двацять княжих ратників і князь вернув з нічим у Черкаси. Всетаки поготівля треба було держати далі, а своєю дорогою з Київа надоспіла вістка, що справді Жигимонт за порадою князя Гольшанського напав у Ошмяні на двір Свитригайла та мало що не захопив його живим у неволю і не видав Полякам. Але він являвся тільки провідником Литовців, яким надоїла прихильність Свитригайла до руських князів, а литовських вельмож до Свитригайла. Сих князів та вельмож вязнив, мучив та казнив люто, жорстоко князь Жигимонт, проти них підбурював мужиків, рабів, путних бояр, замкових слуг. Запалали дворища, але тільки найдикші живла між Литовцями та помічні польські полки перейняли на себе сю катівську службу. Литовський люд та руські мужики зрозуміли протягом сих двох років, що боротьба, яка ведеться, се боротьба за княжі волости, а не за волю народу та оставали дома. Литовців навчили сього ливонські і пруські кнехти та польсько-мазовецькі ватаги, Русинів, крім ворогів, ще княжі ратники і татарські та молдавські союзники. У Київ прибув Михайло Юрша як воєвода і став сейчас робити приготовання до оборони города перед Жигимонтовими сторонниками, або перед замахами князя Семена Глиньского, який завсіди мав зносини з великим князем Москви та татарськими ханами.
Вельми зрадів Андрійко, почувши се і сейчас вирядив післанця до воєводи Михайла, щоби зволив прибути до Юршівки, оглянути нові порядки, заведені у волости після смерти брата Василя. Йому бажав віддати опіку над посіллям на випадок якого нападу, а покищо ладився до дороги у далеке Незвище. Поспівуючи та посвистуючи, доглядав майстрів, які робили великий, широкий віз із легкого та трівкого дерева й обковували його зелізом. В ньому мала поміщатися підчас далекої подорожі Офка з дитинкою… Андрійко аж плакав, уявляючи собі свій поворот верхом біля навантаженої брики, у супроводі сріблистого сміху „її“, веселих окликів народу та… плачу наляканої дитинки. Аж ось на два дні перед виїздом, десь з кінцем вересня несподівано появився у дворищі… Грицько.
Навіть тоді, коли вертав із Чорторийська, не виглядав Грицько так блідо, так пригноблено як тепер. Півпанциря не було на ньому, тільки якийсь старий, подертий лосевий каптан, на якому збруя повитискала всілякі узірці. Аж по пояс покривала грязь його короткі, ремінні волоки та подерті мужицькі чревії з невиправленої шкіри. При боці теліпався меч з обломаною поперечкою та оббитою головнею рукоятки, а на плечах перемоклий, отвертий сагайдак з двома чи трйома заржавілими стрілами та напнятим луком. Видко Грицько не мав часу, або й охоти здіймати тя-
