тиву, а через те тратив лук усю силу та тугість. Невмиване лице, заросле чорним волоссям, було темне та брудне, руки наче земля-мати осінню, обліплені болотом та кровю. Аж у долоні плеснув Андрійко, побачивши давнього слугу в такому виді.
— Грицьку! що тобі? де так прибрався? — крикнув.
— Де? у світі, боярине! На світі осінь, грязюка, нещастя, то й я достроївся до сього. Нечисть, обідрання, недбальство, сумерк усіх гадок, бажань, хай чорт пірве все тай мене разом з усім!
Мимохіть поблід Андрійко, наче щось укололо його в серце.
— Ти з Чорнобиля? — спитав.
— Егеж! Та я не про те говорю. У Чорнобилі все гаразд. Князь Нос частенько навідувався до вдови та сиріт по небіщику боярині, діти виросли, здорові, хоч і сумні. За добрий був бач боярин Микола, щоб його швидко забули свої…
— Ну, то чого ніби дуєшся?
— Чого? А ось хочби й тому, що тому два роки брався Михайло Юрша боронити Луцька, боярин Микола думав про Перемишль, а сьогодня і Юрша і ти пильнуєте Київа та й раді, що маєте кусень хліба…
— Щож? — відповів Андрійко непевним голосом. — Не могли ми повернути у наш бік ладу світа, то живім хоч надією, що наші діти, чи внуки доживуть свободи народу…
— Надією? Хиба самодурством! надією і мухи не вбєш! Нам не треба надій. Надіялися ми на Свитригайла, другі надіються на Жигимонта, а все те нінащо не здалося. Побив Несвизький Бучацького, побив Жигимонт Свитригайла, а мужик остав сим, чим був. А ось тепер надіявся великий князь на побіду, з трйох боків ішли вороги на Польщу і що з сього? один Заремба скрутив йому голову…
— Заремба кажеш?
— Так? Я найшов при ньому письмо від князя Семена Гольшанського, з якого виходить, що Заремба уложив цілу справу з Жигимонтом.
— Якжеж ти попав на слід Заремби? Відкіля дістав у руки його листи? Хто тобі їх прочитав?
Андрійко живо занявся справою. Заремби, бач сам обавлявся, а саме його впливів на княжих дворах. Він дрожав за судьбу свойого незаконного подружжя. Важко зітхнув Грицько, збіраючись розказувати, але вкінці таки спромігся на слово.
— Питаєш, як я добув папір? З кишені Заремби! Питаєш, як я напав на його слід? Вертаючи з Незвища…
