Сторінка:Орест Авдикович. Моя популярність та иньші оповіданя. 1905.pdf/10

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

менницької дїяльности. Але старша панї говорила із ще-більшою повагою:

— Ви оден із тих небогатьох, що без фрази, але щиро вступали ся у своїх писанях за рівноправність жіноцтва…

— Доки не оженив ся — докинула моя жінка, видячи, що я паленїю, як інститутка.

Але головна бесїдниця не знала загалом нїяких жартів і добивала зі мною чим скорше торгу.

— Отже можемо числити..!

— Не маю нїчого готового — пробував я боронити ся, але й чув заразом, що ось-ось упаду в борбі.

— Як то може бути, щоби лїтерат…

… І не знаю, що́ за лихий опутав мене в сїй хвилї, що я змяк на жіночі лесні слова.

— Та я властиво…

— А бачите, що маєте щось готового… І панї почали сьміяти ся.

Я був розброєний.

— Та то властиво така собі невдачна гумореска.

— Гумореска — тим лїпше. Нинїшні часи такі сумні… цїла продукція поважна — тяжка — можна сказати — просто гнїтуча — томляча…

— Отже маємо Ваше слово! докинула молодша панї…

Я був зовсїм побитий. Подав руку моїм паням і ще раз замняв ся несьміло…

— Але застерігаю собі....

— Даруйте, нїяке „але“. 12-ого падолиста читаєте на сходинах… Дякуємо. Моє поважанє.

За три дни появила ся у „Нашім прапорі“ вістка, що 12-ого падолиста я буду читати свою гумореску.

Я пережив сумних десять днїв аж до феральної суботи. Хотїв написати що-небудь нового, та за цїлий той час не приходило моє вітхненє.