тамтого року Кравчиків Гарасим… також десь отут „над окопом“, може й саме з того місця, де я нинї спав…
Я посидїв іще хвилю зі своєю глухою трівогою і в тій дивній задумі, яка находить на мене кождий раз, коли я пробуджу ся. Аж підійшов до мене заболочений Треф із висолопленим, як лошата, язиком і тручаючи моє рамя запачканою мордою, вказав на добуток своєї працї — недалеко лежала на купі вигребаної землї — кертиця. Я тодї нагадав собі, що я не прийшов „над окіп“ — думати, але — рибу ловити. Я добув із кишенї свою пушку, закурив папіроску і нїби, аж дух у мене вступив тай комарі десь пощезали, а навіть пес скрутив носом від диму і для більшого ефекту удав, що нїби пчихнув.
Я підвів ся зі свого барлогу і „змінив місце“.
Пішов трошки далї і станув над самим стрімким берегом. Камінна стїна саме тут під ногами видала ся тепер минї зачарованою стїною, звідки водні русалки скачуть до місяця — купати ся в басенї. Моя уява працювала тепер по свому. Ох — як тут гарно! Вершки лозів творять одну просту лїнїю здовж берега і стримують на собі скісні промінї заходячого сонця. А воно вже… онтам над Молотівською горою — ще трохи тай сяде на нічлїг, розтаборить ся у кружку морських богинь, а вони змиють його спітнїле лице, нагодують його своїми поцїлунками і заколишуть до короткого сну лїтньої ночи. Там десь снасть моєї Зулейки розплїтає свої білі коси, квітчає їх весїльним віночком із зеленого барвінку — — —
Ей якось не йде. Колись то я знав поетично говорити, а нинї… оглядаючи свою скалу над окопом, хоч у душі зродить ся поетична думка, гадаю, що практичнїйше було би привязати собі камінь до шиї і кинути ся зі скали… у вир. Трохи
