Сторінка:Орест Авдикович. Моя популярність та иньші оповіданя. 1905.pdf/101

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

забулькотїло би тай затихло… і житє і мука й думка…

До мене знов підлїз Треф.

„От — кажу йому — ти вже сполював свою добичу, а мого коня риба — як на біду — іґнорує з засади. І я… накинув, а сам присїв на по́чіпках, щоби риба не видїла мене…

Сонце лизало вже останнїми промінями чорну поверхню води, а її ясне зеркало перетинала тїнь мого вудила, як довгий кручений хробак. В ріцї плюскали ся комахи і мушки, а за ними підскакувала риба під сам верх. Але до мого коника нї одна не „творила ся“. Я почав горячити ся; що́ то таке, щоби я риби не зловив, коли такий тихий вечір? Сїп-сїп… Вйо до гори. Нема. Скусила коника, а не взяла ся. І я починаю сердити ся. А тут іще, як на збитки, рибки заглядають минї просто в очи, а якийсь незнаний голос шепче минї до вуха:

Was lockst du meine Brut?… Я здушую у собі той голос, накидую наново і злощу ся сам на себе за моє мягке серце… Якби всї такі були, як я — верзеть ся минї якась неясна думка, — то хиба риба з усїх рік тесала би людям кілє на голові, а з часом підбила би цїлу Европу, як хмара Китайцїв. Отой клень, що саме перейшов попри мій поплавець, видав ся тепер минї дуже похожим на Китайця зі спусковатими очима… Сїп-сїп — а… кроть соть! Формально тручає своєю тупою мордою мій поплавець, а до гачка не загляне. Се вже хиба найбільша безличність із огляду на авторітет мого поплавця і вагу його великої місії…

І мене вже розбирає горячка рибацька… Трачу з очий цїле своє окруженє — і романтичне місце і тиху воду і захід сонця. От… закурив би я собі, бо комарі так тнуть, що годї витримати… Або… най но вже краще потім… як зловлю рибу,