не буду нїчого думати про рибу… Цсс… тихо… ша… може бестія…
Ach wüsstest du, wie's Fischlein ist
so wohlig auf dem Grund — — — ет — до чорта з тою навісною поезією…! Риба кинула ся за пазухою… Сїп! Є? — нема нїчого… Треба закурити папіроску, бо комарі так тнуть у руки, лице, й шию, що хочеть ся чоловікови або визвати їх усїх на поєдинок методом середновічного лицарства, або зі злости самому кинутись у воду… Пак — пак… курить ся — дим стелить ся синьою стяжкою ген аж на тамтой бік ріки, і комарі втїкають із мого носа, а сїдають на руки, аж годї вудила втримати… Чорт би вас побрав!… Треф!… не перепиняй — ще одну зловлю і підемо до дому…
Риба знов стріпнула ся за пазухою… Іі… які в тебе очи… бідна — тихо там сиди, як лиш зловлю більшу, то тебе пущу… Цсс… щось бере… раз — два… Сїп під воду — вйо до гори… Є — ну то й добре. Треф кинув ся за рибою… Марш! Я почав відчіпати скалїчену жертву своєї варварської забавки. Оо… сама маленька, а така нажирлива. Схаласувала цїлого коня, а гачок вбила собі по саме горло. Я почав із трудом витягати за́зубець і видер рибі око. Воно обернуло ся цїле другим боком і глибока ямка зайшла кровю… Минї зробило ся дуже жаль і нїби соромно на таку нелюдську роботу. Риба зївнула кілька разів зявами і лежала непорушно у мене на руцї. Ох! яке в неї страшне те око — а друге таке звичайне, як усе — не знати на нїм нї смутку, нї болю. Ще раз отворила писок, тріпнула собою, а минї бачило ся, що я чув її здушений голос конаня. Але в сїй хвилї я був цїлою душею — рибаком, студеним, без серця. Я кинув рибу знов за пазуху — і позабувши слово дане Трефови — хотїв іще далї ловити рибу. Я отворив свою ко-
