Сторінка:Орест Авдикович. Моя популярність та иньші оповіданя. 1905.pdf/105

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

я себе. І минї аж соромно зробило ся за себе. Коли буду далї думати про свої дурницї — то можу „високо скінчити“. В найлїпшім разї може вийти з мене дуже великий чоловік до малих інтересів. Та… щож робити, коли я не вивчив ся ще брехати перед лицем своєї власної душі — як того вимагає кодекс сьвітових форм… Поки що жию своїм житєм — на переломі епохи віку дитинячого і молодечого. За час моїх вакацій не маю навіть права на справедливий титул — студента. — Я дармоїд і син свого батька і нїщо більше — треба бути бодай добрим рибалкою.

І моя попередна млявість - скрупул, милосердє для бідних рибок — счезли від мене, як хвилева, дитиняча примха. Я заснув у кінцї з постановою — піти завтра знов на рибу і з надїєю, що може зловлю щось більше, нїж нинї той дріб, що кітка з'їла.

 

Г. 1 вересня, 1899.