Сторінка:Орест Авдикович. Моя популярність та иньші оповіданя. 1905.pdf/106

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
 
Парасоль до направи.
 

Мій покійний вуйко, у якого я — бувши студентом — перебував на вакаціях, був із душі й тїла добрий чоловік, а до того всего мав іще одну свою питоменну прикмету — любувати ся у деяких безвартісних старинностях, щоби в потребі приладити їх до властивого вжитку. Він готов був, приміром, довести до того, що з порозкиданих клепок від розсипаного цебрика зладив новий шафлик і не жалував на се своїх трудів та кошту. Розлїзлі самоварі, парасолї, всякі бляшанки й посудяну, призначену здавна на затрату — складав до купи, відновлював і просто воскрешав наново. З такою самою ревністю ладив усякі полицї в коморі і шпіхлїрі, банти для курий, фіртки, ворітця і перелази коло хати, собачу буду і голубники, лавки, ослони, віники і щітки — латав также старі решета, сита і дверцята коло груби, чим немало причинював ся до піднесеня уровеня домашньої господарности і порядків, а тїтцї нераз заощаджував багато клопотів, хоч нераз знов так калатав і гримав при своїх направках, що тїтка діставала міґрени від того стукоту. Цїла загорода була украшена многотою всяких фірток із примітивними, але оріґінально-штудерними засувками і замками — що загалом, в очах посто-