Сторінка:Орест Авдикович. Моя популярність та иньші оповіданя. 1905.pdf/110

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

зломаний по серединї, а вуйко не мав другого резервового, щоби доладнати його до решти і заступити зломаний — новим.

По такім досьвідї вуйко ще більше засмутив ся і з покорою признав у душі, що сим разом без інтервенції фахового парасольника не обійдеть ся.

— Ге-ге — коби я мав такий дріт, але щож… говорив до жінки, покивуючи з резиґнацією головою.

Але… не було такого дрота — отже не було що робити. Хорий парасоль мусїв їхати до міста на репарацію, а поки-що пішов іще далї хорувати в давнім місци вуйкового архіву і чекати оказії.

Отже нагода прийшла саме небавом. Я дістав від товариша лист із проєктом, щоби ми оба з'їхали ся у Львові. Вуйко довідав ся про те і вже завчасу наготовив минї цїлу нотатку справунків до Львова. Зрештою чемність вимагала, що я й сам допитував ся, чи не потрібно вуйкови або тїтцї купити перед празником се або те.

Я мав свої орудки на моїй нотатцї, а вуйко зладив для мене окрему записку, на якій фіґурувала виписана зловіщими буквами відстрашаюча рубрика — направити парасоль. Прочитавши її — я вже від разу стратив охоту — їхати до Львова. Я вже не випитував ся більше про інтереси з вуйкової нотатки, але старав ся навіть іще сих кілька днїв перед їздою зовсїм виминати з вуйком розмови. Та старий, як на біду, зробив ся дуже балакучий. Кілька разів відчитував жінцї свою записку, а спеціяльно що-до направи парасоля то почав виголошувати цїлу серію викладів на тему, де то можна направити, як, за яку цїну, як то Жиди друть за такі направки і яка то сатисфакція для чоловіка — сходити пів