Сторінка:Орест Авдикович. Моя популярність та иньші оповіданя. 1905.pdf/122

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Але… що йому з того всего? У нього вже тепер той вік, де крім того, що про науку, думаєть ся і про що иньше. А між тим він тільки далї штубак — ученик четвертої кляси — без великої охоти до науки — сам оден без товариства — нераз цїлими днями не вчує нї одного людяного слова. Лєкція — розмова і гарканина з тумановатими шкрабами вже не займає його нї трохи, але нудить, дразнить — знеохочує. Грицько став гризьким — неможливим — зденервованим. Йому не стає вже терпцю — товкти зі своїми елєвами вічно одно й те саме. Завдавати їм питаня сердить його — від їх глупих відповідий впадав нераз у таку пасію, що годї йому погамувати себе. На лєкцію йде як на панщину, а вертає з лєкції зовсїм рознервований.

Чув, що його розстрій не дає йому поводити ся інакше з хлопцями, але не міг перемогти себе. Нераз торгав їх по свому за волосє, а штубачки плакали і бігли до мами на скаргу. Позиція ставала щораз прикрійшою. Господарі не просили його до спільного обіду, але засилали йому обід окремо так, як даєть ся фірманови велику булку і склянку пива. В кінцї одного дня отець учеників заявив таки просто в очи Смикови, що звільняє його від усякої умови.

— Мої дїти треба вчити інакшою педаґоґічною методою, а не хлопською. Дякую вам за дотеперішню науку, а від дальшої — увільняю.

З того часу сидїв затоплений у своїх думках і гірко всьміхав ся до своєї незнаної будучности. З чого жити? В що вбирати ся? Одиноке жерело його доходів вичерпало ся так ненадїйно… Арештантське убранє, про яке люди говорили, що нїколи не зносить ся — пролїнило ся вже на ліктях і на колїнах.