Ученик здвигнув раменами.
— Маєте ще ту лєкцію?
— Не маю.
— Як то? Жадної?
Знов не відповів нїчого. Мав охоту заплакати, але нагадав собі, що цїла кляса сьміяла ся би, як би видїла, що старий хлоп плаче. За стидав ся сам свого наміру і погамував себе та лиш несьміло опустив очи в землю.
— Як буду мати яку, то зарезервую для тебе. Бувай здоров.
Вийшов зі школи такий втїшний, що мав охоту зараз таки піти на молоко. Але нагадав собі, що якби тепер поснїдав, то до ночи дуже ще зголоднїв би. Рішив ся ще потерпіти трохи і відложив свій проєкт на час підвечірку. Зрештою сам молочарник може здивував би ся, що хтось пє молоко в таку пору, коли иньші люди обідають. Завернув у противний бік і пішов на прохід.
Обіцяна лєкція перемагала його голод і втому і видавала ся йому ратунком із теперішньої біди.
Цїлої півтора години снував ся по містї — оглядав із великим заінтересованєм склепові вистави — особливо склад із готовими одягами, — приглядав ся артистичним виробам усяких люкрованих бабок і колачів, які, як здавало ся йому, не лишень, що дуже смачні, але й дуже приємно пахнуть. Потім ходив завзято по міськім городї, найшов там великий звиток шпаґату, що вартував може пять нових. Зразу втїшив ся тим знаходом — потім приглянув ся близше, що шнурок був досить нечистий — кинув його геть від себе — і сам пустив ся йти до молочарнї, бо вже смеркало ся.
Затримав ся перед дверми і в перший раз видав ся йому той льокаль „під грушкою“ дуже
