Сторінка:Орест Авдикович. Моя популярність та иньші оповіданя. 1905.pdf/130

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
 
По дорозї.
 

У возї, що їхав зі Львова до Черновець, сидїло на лавках повно людий. Цїлу першу передїлку займали колишнї буковинські еміґранти, що вертали на родину, одні з Америки, другі від роботи у Прусах — у третїй сидїли два Жиди і якийсь дрібний шляхтич із хорою селянкою, що вертала зі шпиталю, — а в серединї два якісь панки — один у чоботях, у шапцї, з хусткою на плечах, другий в капелюсї, в кальошах, із цвікером на носї — зелїзничий будник у синїм мундурі з жінкою, і ще було місце на дві особи. Заки поїзд рушив, влїзли до купе́ два селяне в кожухах. — Старий, сивий ґазда з люлькою в зубах, із виглядом присяжного або десятника, сїв між Жидів, а другий, молодший в дуже полатанім кожусї, з сумними очима і з парою полатаних на запятках черевиків меньших, нїж його нога — з дїрами на пальцях і без натягачки — примістив ся в середній перегородцї напротив того панка, що у цвікері.

Один із „Американцїв“ отворив вікно у своїй передїлцї. Будник почав сварити ся.

— Замкнути! бо є „цуг“.

— Нема цуґу, всї решта вікон заперті.