Було вже досить пізно в ночи, а він усе ще сидїв при столї над купою актів, читав і слїпав, думав і злостив ся, курив одно циґаро по другім і спльовував на бік із пересердя, і знов сердив ся.
— Чорт бери таку дурну справу! Борони, та не знати як? Доказ провини наглядний. Ще й сам нинї майже признав ся при конфронтації. Шкода, що пан комісар, а в таких справах тратить голову, як малий дїтвак. І що тепер буде? Сьміх тай годї: пан комісар і капелюшкова панна Кася. Опінїя загалу назве його ошуканцем, негоноровим, і конець. Хто трошки має серця, мусить так сказати. Та йому то якби не в голові. Ти борони його, бо мусиш. Просив: „Колєґо — каже — ратуй, бо… знаєш… скандал, а я маю небавом женити ся…“ — Не штука — ратуй, але як?
Викинув циґаро через вікно, сплюнув іще раз замашисто і заложивши руки в кишенї, почав ходити по хатї від стола до дверий, від стїни до стїни здовж і в поперек.
Пан меценас такий нинї роздратований, що все йому не по нутру. Тїсно йому і нудно. Його дотеперішня адвокатська робітня немила йому тепер. Якби так не ніч, він готов таки зараз оглянути ся за иньшим
