ляв, а вона пожалувала його. Опер ся о вікно і зробив такий рух, неначе-б хотїв дістати ся до середини кімнати. І знов позїхнув, якби з невиспаня. Глянув у її палкі очи і бачив видуті ніздрі, розхилені уста, чув прискорений віддих молодої груди. Витягнув руку так собі, мимоволї, і небавом сидїв уже на вікнї. Одна хвилина — і чоловік тратить розум, забуває мораль і губить честь неповинної душі і долю безталанної людини. А вона… бояла ся лишень, щоби хто не побачив…
— І нїчого не було, — сказав голосно до себе. — Ще й помогло. Минула ся моя хороба…
— Худоба! — відказав із росою брехливий відгомін.
А він випулив очи і видивив ся, неначе злякав ся, що се може хтось схований бризнув йому в очи таке сьміле слово. Але не було нїкого нїде. Край неба займав ся ранїшньою зорею. Він уже спокійний. Думав довго, але видумав: не було обмани, сама кликала, тягнула. Вже знає, що має говорити. Цїла мова зродила ся від разу в його голові. Без приготованя він найлїпше говорить. За́горяча набирає фантазії, орієнтуєть ся в ситуації замотаної справи, за кождим словом попадає у що раз то більший розпал і говорить складно, сьміло, переконуючо. Мова виголошена з потрібним патосом справляє нечуваний ефект. Люди не зважають, що́ говорить, лише я́к говорить. Того йому й треба. Кінчить, виходить і не вертає більше до салї засїдань. Приходить обжалований — увільнений, радий і дякує йому за оборону. Та коби то і сим разом так було! Мусить бути. Комісар не винен.
Пан меценас лягає на хвилину передрімати ся, щоб лїпше уложив ся в голові хід думок. А рано надїває чорний анґлєз і йде до суду на розправу. Буде говорити, що́ знає, боронити, ну,
