Ген-ген за усїми сьвітами, та за високими горами, та за широкими ріками — був глибокий та страшний, невидимий вертеп. Там усї дороги кінчили ся, усї слїди губили ся — край сьвіта зачинав ся. А від того вертепу на всї чотири боки — була широка — далека пустиня. Можна було цїле житє людське йти та йти та не перебристи її.
На кінцї тої пустинї був зелений лїс. У тім лїсї жив на-пів дикий чоловік. З виду подобав на справдїшнього чоловіка, хоча не мав нї роду, нї імени.
При спадї гуркітливої річки — у теплій тїни соснового галузя — там мав він свій кутик — нїби хатину без стїн — без стелї і без даху. Сам не знав, звідки там узяв ся. Мабуть і сьвіт не знав про нього, нї він не знав про нїякий сьвіт. Жив у лїсї хто зна' від коли — сам саміський, нї бідний — нї богатий, без радощів — та без журби.
За те — бачилось — любило його все, що́ жило в тім лїсї. Навіть сонце сьвітило йому краще, нїж цїлому сьвітови. У жарке лїто не
