Сторінка:Орест Авдикович. Моя популярність та иньші оповіданя. 1905.pdf/158

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Довкола кирнички росла висока папороть, що цьвітом своїм нахилювала ся у воду. Стежками, куди ходили люди, росли маленькі бадилинки такої самої папороти. Тільки, що люди чомусь топтали їх на ходу і не дали нї одній з них зацвисти так, як та одна, що обростала золоту кирничку. Та одна неначе вибуяла понад свій зріст і знати було, що вона де інакше мала рости, а де інакше мусїла зрости. Її цьвіт облїтав раз по-раз, топив ся у глибокій кирничцї і знов відростав на часок на зломаній галузцї того самого корча.

З тої кирницї люди мабуть черпали блїду розкіш. Бо що сїм хвиль — оден цьвіт папороти облїтав із галузки і падав у кирничку, а люди розбавлені чи опянїлі дивили ся тужно за ним тай собі падали його слїдом. Дорогу, куди падали ті щасливі люди, осьвічували круглі метелики сьвітла, що нїби великі, горючі сльози оплакували золотою ниткою чиїсь погаслі слїди. То з вершка пальми, нїби з невидимого клубка людських доріг капали сьвітляні великі сльози, як горючі, червоні дукати. Скочували ся по пальмовім галузю, губили ся у листю папороти, щибали з галузок цьвіти і враз із ними та з іменами тих погаслих метеликів — падали у воду. Слїди затрачували ся, а золоті сльози з нетривкими цьвітами папороти поринали на днї глибокої води.

Серединою салї, по золотом тканих килимах, похожали пари людий у шовках та аксамітах, дами з відкритими грудьми — мужчини з сіяючими очима і роздутими ніздрями. Розмовляли і веселили ся, гуляли і співали і заливаючи ся голосним розкішним сьміхом, топтали по дорозї невирослу папороть.

Якийсь солодкий чар розливав ся в цїлій салї і заманював серце пустинника таємним смаком незнаної розкоші. Він почав пянїти самим