тію, сама не знаю чому. Я навіть до даменпольки жадного з них не вибрала…
— А вони певно не дуже тим гризли ся… — докинула мовби злобно Клявдія.
— … що ти петрушкувала, — докінчила панї-матка.
— За те цьоця Клявдія вже собі уживали при даменпольцї! — відказала трохи гнївно Галя.
— Я в загалї добре бавила ся.
— А я може нї?
— А чому-ж так дуже відказуєш на повітові вечерки? — спитала мати.
— А чому мама менї таке наговорили на всїх „ґризїпюрцїв“, що вони таким, як я — мама казали смаркатим — паннам завертають голови, а відтак насьмівають ся з наївних попадянок? Тому то я до всїх податковцїв формально…
— Бо то таки правда! — перебила мати.
— Чому то коло мене цїла гонорація надскакувала? — нахваляла ся Клявдія.
Галя незначно, але сердешно усьміхнула ся. Панї-матка з бабкою переглянули ся замітно по собі… „Хвали мене роте…“
До кімнати увійшов пан-отець із часописию.
— То для вас дїти! — сказав і вийшов.
— То що, мамо?
— На, читай!
Галя почала читати на голос:
„На оказ. Ч. 1. „Русалка“ ілюстроване письмо для руських женщин. Виходить 1-ого і 15-ого кождого місяця в обємі 2–3 аркушів“.
— А-а! мамо, пренумеруймо!
— Читай но далї!
Галя читала знов: „Від Редакції. З новим роком придумали ми Русинкам… дарунок, котрий, надїємо ся, приймуть вони… коли не з подякою, то бодай не відкинуть його…“ Як ладно пишуть!
