до губи і він чув у губі смак своєї власної жовчі.
Отямив ся поволи і пішов до річки умити ся. Побачив ся в зеркалї води і не пізнав себе. Був сивий, як голуб і старий та поморщений, як гриб. За цїле столїтє, що прожив під сосною, був дитиною, а за десятину віку, що збавив на мандрівцї по сьвітї, — постарів ся, як дїд. Задумав ся і став плакати. За хвилину притекла у потік кров із сосни і зафарбувала воду червоною кровю.
Він пішов трохи далї горі рікою. Але й тут вода була чорна. З-під золотих шат страченого марева витїкала раз-по-раз чорна мазь, спливала до річки, зачорнила і затроїла воду того живого потічка.
У водах лїсної річки не міг змити слїдів крови. Зажурив ся і заплакав. Рісні сльози жалю й болю спливали по його лици, як богата роса і… чорні пятна мази і крови змивали ся самі з себе. Де-далї чорна мазь уступала зовсїм із його обличча, а слїди соснової крови всякали йому у шкіру і пятнували його нестертими хоч і незначними для чужого ока слїдами… убийника. Був тепер цїлим чоловіком. Учув новий біль голоду і втому і за тим новим почуванєм давний біль забував ся, а сльози засихали самі з себе на заплаканих очах.
Вернув на своє місце, де зріс і виховав ся і хотїв щось з'їсти, чимось занести ся. Вкусив соку з самого серця сосни, а той сок плив йому далї по лици і по руках, як його власна людська кров. Чув, що троїть ся нею.
Був тепер у новій людській розпуцї. Мав у руках гроші, а був бідний, як Лазар або той, хто не знає, що зробити з грішми. Його душа була насякла мазею з того марева, яке збавило його спокою, а заражена трійлом сьвітової поганї
