Сторінка:Орест Авдикович. Моя популярність та иньші оповіданя. 1905.pdf/170

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

перемучила себе й тих, що доглядали її і враз із нею так само не спали. Чула жаль, що не давали їй морфіни, але за сьвіжої памяти уважала ще на потїшне та розумне лїкареве слово, вірила в нього і на разї не впоминала ся того добродїйного лїку, хоча страшенно мучила ся цїлу ніч.

Під вечер другого дня цїла сїмя радила по кутах якусь тайну раду. Хора замітила се своїм бистрим інстинктом, що проти неї творить ся якась змова. Оба сини і невістка шептали щось собі по кутах, виходили що крок до другої хати, а як уже змовили ся, тодї закликали й батька до спілки і врадили, щоби матїр у потребі здурити. Якби нинї не могла заснути і дуже просила морфінових крапель, то треба умочити цукор у водї і капнути на нього найбільше дві краплини для запаху, а завтра поїхати до міста і сказати аптикареви, щоби до такої самої флящини, як та з морфіною, вляв міґдалового олїйку чи чого там небудь, що́ так само пахло би, як морфінові краплї і давати те хорій на цукор, дурити її, щоби вона спала від самої імаґінації.

Лишень найменьша, одинайцятьлїтня дївчинка Зося не сьміла брати участи в нарадах. Вона бачила се, що старші дуже перешептують ся з батьком про якісь тайни, а її зовсїм іґнорують і не хочуть навіть сказати, над чим так важним радили. Сїла собі в кутику на своїм ліжочку і з жалем чи з завистю кидала гнївним оком то на братову, то на братів.

Хора глянула на загнїване личко своєї доньки і якби відгадувала її думки.

— А як буде сеї ночи — запитала — ви хочете, аби я знов не спала?

— Та може дасть Бог, що мама заснуть — сказав старший син.

— Як не дасьте крапель, то анї не думаю спати.