Сторінка:Орест Авдикович. Моя популярність та иньші оповіданя. 1905.pdf/24

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— А вже-ж не я, — відповіла бабка.

— Добра менї дитина! вісїмнайцять лїт і ще…

— Сїмнайцятий, — поправила мати, — і то ледви від двох недїль.

— А другого червня не минуло сїмнайцять?! — перечила Галя.

— То-ж були твої іменини на Константина і Єлени, — почала традувати панї-матка, а уродини при кінцї грудня… Страх, Галю, яка ти ще нерозумна!

— І пострілена! — поправила бабка.

— Ще має час змудріти, — осудила авторітетно панна Клявдія, а про себе погадала: Коби то я ще могла такою бути, гей-гей! і задумавши ся зітхнула.

Дотично ґардероби почала ся сильна нарада.

— Де-не-де виринала опозиція. Стало на тім, що Галя поцїлувала маму і бабку в руку, а панї матка свою пестїйку в голову.

На другий день мали їхати всї три панї за орудками до міста, бо час короткий. Вечерок мав бути, як докладно обчислила Галя, від сего вівтірка, що прийде, за три недїлї.

Але Галя ще таки сеї ночи не могла чомусь з вечера довго заснути. Навіть два чи три рази зітхнула.

— Чи не хора ти, Галю? — запитала трівожно панї матка.

— Нї, — відповіла.

— А чому-ж іще не спиш?

— Не можу.

— Спи, доню, спи!

— Добраніч мамунци!

— Спи здорова, не балакай!

— Я лиш отак трошки.

— Ну-ну вже досить на нинї тої байки.

— Я вже більше не буду…