— Дїти, спати! — озвав ся голосно пан-отець.
Галя засоромлена, обернула ся на другий бік і заснула сном щасливих.
|
|
Якось досить ріжнородно сходив час приготовлень до вечерка. Часті поїздки до міста — за сим і за тим, до проби туалєт, примірюваня, дошиваня і перешиваня прискорили очікуваний речинець. І Галя дожидала нетерпеливо того вівтірка. Ось іще цїлий тиждень… іще пять день… вже позавтра вечерок — і панни почали пакувати ся на добре.
Понедїлок. Заверуха страшенна, метелиця, курить снїгом, несе сьвітами.
Гостинцем їде кілька фір — хто до міста, хто до зелїзницї. В одних залубнях панї-матка з дївчатами. Снїг засипає на дорозї слїди, мете в очи мокрими клаптями.
Трохи подальше гостинцем їхав простими саньми молодий мужчина.
— А то хто їде наперед нас? — спитав він байдужно візника.
— Не знаю; залубнї і конї нашого ксьондза дзєкана.
— А в залубнях хто їде?
— Якісь панї, бо позакручувані.
— Нажени но конї та під'їдь близше, а як би удало ся, то й пережени.
Під'їхали. Дами справдї подобали радше на бездушні оберемки сїна, або випхані сїнники, перевязані крайкою. За ними на „плятформі“ у залубень привязана цїла гора куфрів, клунків, пакунків, кошиків, коробок і коробочок.
— Ага, певно також на карнавал до Львова… а може лиш на вечерок, — подумав собі молодець, студіюючи житє і ґести непорушних фіґур. А все таки мусить бути між тими пообвива-
