— То відповім, що я читала… але вже дуже давно… змісту не памятаю.
— То не красно такій дитинї, як ти, говорити неправду, то гріх, — фільософувала сентенціонально Клявдія.
— Але про що вам ходить? Хто-ж на вечерку про лїтературу питає? — потїшала й успокоювала панї-матка.
— Чому, мамо? у Львові все можливо… Коби ж то бодай наші сукнї дуже не зімняли ся.
— А щипцї до волося ти взяла? — спитала Клявдія.
— А лїки на міґрену забрала? — закинула рівночасно питанєм панї-матка.
— Взяла, запакувала, аж три коробочки, — а по хвилї додала: — Ми, мамо, як-раз добре вибрали ся: нинї на девяту будемо у Львові, ніч переспимо, через завтра спічнемо, а у вечір… — і Галя сплеснула руками.
Залубнї заїхали перед стацію. Дами поволи злїзали з саний…
|
|
— А що? звідки?
— Та таки тамтейші, — відповів знов візник.
— А „та трета“ що за одна?
— Котра?
— Та в середииї.
Фірман обернув ся та став приглядати ся. За той час Галя перейшла на край і ряд богинь перемінив ся.
— Та то таки самі їмосць дзєканова добродзїйка, — осьмілив ся остаточно порекомендувати.
Паничеви відпала охота засягати дальших інформацій. „Осел!“ — подумав знов — дурний туман і півголовок зі своїм стереотипним „байбардзо“!
З наведених педаґоґічних слів, що „стереотипно“ окрашали думку автора, можна було за-
