ключати, що се якийсь пан професор. Про імя не трудно було допитати ся.
Андрій мав справдї за пару місяцїв здавати іспит на ґімназіяльного учителя. Був не в гуморі і сипав „ослами“ на всї боки, бо трохи перемерз. А що по легкім футрі надягнув „хлопський“ кожух, із того можна було догадувати ся, що або бояв ся в дорозї до стації перемерзнути, або що хлопської одежі не цурав ся. Завертаючи через фірмана кожух, казав виїхати знов по себе в недїлю до зелїзницї, а коли-би не приїхав у недїлю, то вже аж за три недїлї. Від візника можна було решту вивідати ся подрібно.
Андрій вертав тепер від брата з хрестин, що одначе не відбули ся, бо кума заслабла, а Андрій, кум, не приставав на будь-яку куму. Не було конечної потреби так дуже спішити ся з хрестинами, тому й відложено їх на пізнїйше. Андрій їхав тепер до Львова на вечерок, а може й на довший час. Побіч приготовленя до іспиту на „сталого“, був Андрій також не від того — оженити ся або бодай заручити ся, коби лиш по любови.
Гостї порозбирали ся у ждальнї. Давнїйші фіґури представляли ся тепер трохи кориснїйше.
— Галю! піди подиви ся до фіри, чи ми не забули чого! — заговорила панї-матка.
Андрієви здавало ся, що здрігнув ся, почувши те імя. Його колишня нїби то любка звала ся також Галя… Але-ж легко помилити ся… кожда десята дївчина може звати ся Галею.
На купі лежало сїм дамських пакунків. Галя перечислила — осторожність не завадить.
За той час Андрій мав нагоду перестудіювати риси Галиного лиця.
— Вона! — подумав, добачаючи у нїй нїби знайому інститутку Галю.
